The Open Window

“My aunt will be down presently, Mr. Nuttel,” said a very self-possessed young lady of fifteen; “in the meantime you must try and put up with me.”

Переклад— Тітка зараз спуститься, пане Наттел, — сказала дуже незворушна панночка років п’ятнадцяти, — а поки що вам доведеться потерпіти моє товариство.

Framton Nuttel endeavoured to say the correct something which should duly flatter the niece of the moment without unduly discounting the aunt that was to come. Privately he doubted more than ever whether these formal visits on a succession of total strangers would do much towards helping the nerve cure which he was supposed to be undergoing.

ПерекладФремптон Наттел силкувався сказати щось доречне — таке, що в міру полестило б племінниці, поки вона тут, і водночас не надто відсунуло б на другий план тітку, яка мала ось-ось з’явитися. Подумки він сумнівався більш, ніж будь-коли, чи допоможуть ці церемонні візити до низки цілком незнайомих людей тому лікуванню нервів, яке він, як вважалося, мав проходити.

“I know how it will be,” his sister had said when he was preparing to migrate to this rural retreat; “you will bury yourself down there and not speak to a living soul, and your nerves will be worse than ever from moping. I shall just give you letters of introduction to all the people I know there. Some of them, as far as I can remember, were quite nice.”

Переклад— Я знаю, як воно буде, — казала сестра, коли він збирався переїздити в цей сільський прихисток. — Закопаєшся там, ні з ким і словом не перемовишся, а від того, що нудитимеш світом, нерви стануть гірші, ніж будь-коли. Я просто дам тобі рекомендаційні листи до всіх, кого там знаю. Дехто з них, наскільки я пам’ятаю, був цілком милий.

Framton wondered whether Mrs. Sappleton, the lady to whom he was presenting one of the letters of introduction, came into the nice division.

ПерекладФремптон гадав, чи належить місіс Саплтон, адресатка одного з рекомендаційних листів, до розряду милих.

“Do you know many of the people round here?” asked the niece, when she judged that they had had sufficient silent communion.

Переклад— Ви багатьох тут знаєте? — спитала племінниця, вирішивши, що вони вже досить помовчали разом.

“Hardly a soul,” said Framton. “My sister was staying here, at the rectory, you know, some four years ago, and she gave me letters of introduction to some of the people here.”

Переклад— Майже нікого, — сказав Фремптон. — Моя сестра років чотири тому гостювала тут, у пасторській садибі, знаєте, і дала мені листи до деяких місцевих мешканців.

He made the last statement in a tone of distinct regret.

ПерекладОстанні слова він вимовив із виразною ноткою жалю.

“Then you know practically nothing about my aunt?” pursued the self-possessed young lady.

Переклад— Отже, про мою тітку ви практично нічого не знаєте? — вела далі незворушна панночка.

“Only her name and address,” admitted the caller. He was wondering whether Mrs. Sappleton was in the married or widowed state. An undefinable something about the room seemed to suggest masculine habitation.

Переклад— Лише ім’я та адресу, — визнав гість. Він міркував, чи місіс Саплтон заміжня, чи вдова. Щось невловиме в кімнаті наводило на думку, що тут живуть чоловіки.

“Her great tragedy happened just three years ago,” said the child; “that would be since your sister’s time.”

Переклад— Її велика трагедія сталася рівно три роки тому, — сказала дівчинка, — тобто вже після того, як тут бувала ваша сестра.

“Her tragedy?” asked Framton; somehow in this restful country spot tragedies seemed out of place.

Переклад— Трагедія? — перепитав Фремптон; у цьому затишному сільському куточку трагедії чомусь здавалися недоречними.

“You may wonder why we keep that window wide open on an October afternoon,” said the niece, indicating a large French window that opened on to a lawn.

Переклад— Ви, мабуть, дивуєтеся, чому ми тримаємо те вікно відчиненим навстіж у жовтневий день, — сказала племінниця, показуючи на велике вікно до самої підлоги, що виходило на газон.

“It is quite warm for the time of the year,” said Framton; “but has that window got anything to do with the tragedy?”

Переклад— Для цієї пори року досить тепло, — сказав Фремптон, — але чи має те вікно якийсь стосунок до трагедії?

“Out through that window, three years ago to a day, her husband and her two young brothers went off for their day’s shooting. They never came back. In crossing the moor to their favourite snipe-shooting ground they were all three engulfed in a treacherous piece of bog. It had been that dreadful wet summer, you know, and places that were safe in other years gave way suddenly without warning. Their bodies were never recovered. That was the dreadful part of it.” Here the child’s voice lost its self-possessed note and became falteringly human. “Poor aunt always thinks that they will come back some day, they and the little brown spaniel that was lost with them, and walk in at that window just as they used to do. That is why the window is kept open every evening till it is quite dusk. Poor dear aunt, she has often told me how they went out, her husband with his white waterproof coat over his arm, and Ronnie, her youngest brother, singing ‘Bertie, why do you bound? ’ as he always did to tease her, because she said it got on her nerves. Do you know, sometimes on still, quiet evenings like this, I almost get a creepy feeling that they will all walk in through that window—”

Переклад— Саме через це вікно рівно три роки тому її чоловік і двоє її молодших братів вийшли на цілоденне полювання. Назад вони не повернулися. Коли вони перетинали вересовище до улюблених угідь, де полювали на бекасів, усіх трьох засмоктала підступна трясовина. Те літо було страшенно дощове, розумієте, і місця, які в інші роки були безпечні, раптом провалювалися без жодного попередження. Їхніх тіл так і не знайшли. Оце й було найстрашніше. — Тут із голосу дівчинки зникла незворушність, і він по-людському затремтів. — Бідолашна тітка завжди думає, що вони колись повернуться, вони і той маленький бурий спанієль, що загинув разом з ними, і ввійдуть у те вікно так само, як колись. Тому його й тримають відчиненим щовечора, аж поки геть споночіє. Бідна люба тітка не раз розповідала мені, як вони йшли: чоловік — з білим непромокальним плащем на руці, а Ронні, її наймолодший брат, співав «Берті, чого ти скачеш?» — як завжди, щоб її подратувати, бо вона казала, що ця пісня діє їй на нерви. Знаєте, іноді в такі тихі спокійні вечори, як сьогодні, мені майже моторошно від думки, що вони всі увійдуть крізь те вікно…

She broke off with a little shudder. It was a relief to Framton when the aunt bustled into the room with a whirl of apologies for being late in making her appearance.

ПерекладВона урвала мову, ледь здригнувшись. Фремптон відчув полегшення, коли до кімнати влетіла тітка, без кінця перепрошуючи за те, що так забарилася.

“I hope Vera has been amusing you?” she said.

Переклад— Сподіваюся, Віра вас розважала? — сказала вона.

“She has been very interesting,” said Framton.

Переклад— Вона була дуже цікавою співрозмовницею, — сказав Фремптон.

“I hope you don’t mind the open window,” said Mrs. Sappleton briskly; “my husband and brothers will be home directly from shooting, and they always come in this way. They’ve been out for snipe in the marshes to-day, so they’ll make a fine mess over my poor carpets. So like you men-folk, isn’t it?”

Переклад— Сподіваюся, ви не проти відчиненого вікна, — жваво мовила місіс Саплтон. — Мій чоловік і брати ось-ось повернуться з полювання, а вони завжди заходять саме тут. Сьогодні вони полювали на бекасів на болотах, тож наслідять мені на бідних килимах. Ото вже ви, чоловіки, всі однакові, правда ж?

She rattled on cheerfully about the shooting and the scarcity of birds, and the prospects for duck in the winter. To Framton it was all purely horrible. He made a desperate but only partially successful effort to turn the talk on to a less ghastly topic; he was conscious that his hostess was giving him only a fragment of her attention, and her eyes were constantly straying past him to the open window and the lawn beyond. It was certainly an unfortunate coincidence that he should have paid his visit on this tragic anniversary.

ПерекладВона весело торохтіла про полювання, про те, що птаства мало, і про те, чи багато буде качок узимку. Для Фремптона все це було просто жахливо. Він відчайдушно, хоч і лише почасти успішно, намагався перевести розмову на менш моторошну тему; він розумів, що господиня приділяє йому лише дещицю уваги, а її очі раз у раз ковзають повз нього до відчиненого вікна й газону за ним. Було, безперечно, прикрим збігом, що він завітав саме в цю трагічну річницю.

“The doctors agree in ordering me complete rest, an absence of mental excitement, and avoidance of anything in the nature of violent physical exercise,” announced Framton, who laboured under the tolerably widespread delusion that total strangers and chance acquaintances are hungry for the least detail of one’s ailments and infirmities, their cause and cure. “On the matter of diet they are not so much in agreement,” he continued.

Переклад— Лікарі в один голос призначають мені повний спокій, відсутність душевних хвилювань і уникання всього, що нагадує бурхливе фізичне навантаження, — оголосив Фремптон, який перебував у полоні досить поширеної омани, ніби цілком незнайомі люди й випадкові знайомі жадають знати найменшу подробицю про наші недуги й немочі, їхні причини та способи лікування. — Щодо дієти, то тут вони не такі одностайні, — вів він далі.

“No?” said Mrs. Sappleton, in a voice which only replaced a yawn at the last moment. Then she suddenly brightened into alert attention—but not to what Framton was saying.

Переклад— Ні? — мовила місіс Саплтон голосом, що в останню мить лише заступив позіхання. Потім вона раптом пожвавішала й зосередила всю увагу — але не на тому, що казав Фремптон.

“Here they are at last!” she cried. “Just in time for tea, and don’t they look as if they were muddy up to the eyes!”

Переклад— Ось вони нарешті! — вигукнула вона. — Саме до чаю, і гляньте — вони ж, здається, в болоті по самі вуха!

Framton shivered slightly and turned towards the niece with a look intended to convey sympathetic comprehension. The child was staring out through the open window with dazed horror in her eyes. In a chill shock of nameless fear Framton swung round in his seat and looked in the same direction.

ПерекладФремптон ледь здригнувся й обернувся до племінниці з поглядом, який мав передати співчутливе розуміння. Дівчинка дивилася у відчинене вікно з приголомшеним жахом в очах. Пронизаний крижаним безіменним страхом, Фремптон різко обернувся на стільці й подивився туди ж.

In the deepening twilight three figures were walking across the lawn towards the window; they all carried guns under their arms, and one of them was additionally burdened with a white coat hung over his shoulders. A tired brown spaniel kept close at their heels. Noiselessly they neared the house, and then a hoarse young voice chanted out of the dusk: “I said, Bertie, why do you bound?”

ПерекладУ дедалі густіших сутінках через газон до вікна йшли три постаті; всі вони тримали рушниці під пахвою, а один був обтяжений ще й білим плащем, накинутим на плечі. Слід у слід за ними плівся втомлений бурий спанієль. Безшумно вони наближалися до будинку, і тоді з сутінків хрипкий юний голос затягнув: «Я питаю, Берті, чого ти скачеш?»

Framton grabbed wildly at his stick and hat; the hall-door, the gravel-drive, and the front gate were dimly-noted stages in his headlong retreat. A cyclist coming along the road had to run into the hedge to avoid an imminent collision.

ПерекладФремптон несамовито вхопив палицю й капелюха; вхідні двері, посипана гравієм доріжка і хвіртка були лише невиразно помітними етапами його стрімкої втечі. Велосипедист, що їхав дорогою, мусив кинутися в живопліт, щоб уникнути зіткнення, яке здавалося неминучим.

“Here we are, my dear,” said the bearer of the white mackintosh, coming in through the window; “fairly muddy, but most of it’s dry. Who was that who bolted out as we came up?”

Переклад— Ось і ми, люба, — сказав той, хто ніс білий плащ, заходячи через вікно. — Досить брудні, але більша частина вже висохла. Хто це був, що вилетів звідси, коли ми підійшли?

“A most extraordinary man, a Mr. Nuttel,” said Mrs. Sappleton; “could only talk about his illnesses, and dashed off without a word of good-bye or apology when you arrived. One would think he had seen a ghost.”

Переклад— Надзвичайно дивний чоловік, якийсь пан Наттел, — сказала місіс Саплтон. — Міг говорити тільки про свої хвороби й чкурнув геть, не мовивши ні слова на прощання й не перепросивши, щойно ви з’явилися. Можна подумати, що він побачив привида.

“I expect it was the spaniel,” said the niece calmly; “he told me he had a horror of dogs. He was once hunted into a cemetery somewhere on the banks of the Ganges by a pack of pariah dogs, and had to spend the night in a newly dug grave with the creatures snarling and grinning and foaming just above him. Enough to make anyone lose their nerve.”

Переклад— Гадаю, це через спанієля, — спокійно сказала племінниця. — Він казав мені, що страшенно боїться собак. Колись десь на березі Гангу зграя безпритульних псів загнала його на цвинтар, і він мусив провести ніч у щойно викопаній могилі, а ці створіння гарчали, шкірилися й пінилися просто над ним. Досить, щоб будь-хто втратив самовладання.

Romance at short notice was her speciality.

ПерекладСкладати небилиці з ходу було її коником.